Я абсолютно не постмодерна,

У мені нема карнавалу, гри.

Я щира, проста, наївна, відверта,

Я прагну вічності, не пустоти.

Я хочу справжності в кожному слові,

Тремтіння голосу, тихого щему.

Я хочу колись відродитись знову,

Відшукати свої полум'яні крила.

Я не потребую дурманного кайфу,

Деконструкцій, алюзій власного "я",

Я вірю в добро і я його знайду!

Не сьогодні - колись обов*язково!

Бо й десь тут, у моєму вимирі,

Живуть подібні мені - прості,

Котрі шукають і вічність, й істину,

Які теж прагнуть мене знайти!

Марія Якубишин

            Маленькі миттєвості і невипадкові випадковості вміє цінувати та надихатися ними,  та вчить цьому усіх навколо Марія Віталіївна Якубишин - викладач української мови та літератури нашого Природничо-гуманітарного фахового коледжу ДВНЗ "УжНУ", яка 13 травня яскраво презентувала свою творчість у Бібліотеці імені Ф. Потушняка, де  відбулось чергове засідання клубу літературних дебютів «Нові імена». Її прийшли підтримати багато друзів та знайомих, студенти коледжу, а також колега Андрусь Мар’яна Володимирівна. Скільки ж нового та цікавого мали змогу почути відвідувачі літературного дебюту про Марію Віталіївну.

Їй подобається класична музика, нещодавно почала захоплюватись психологією, все життя мріяла малювати, та все ж словами у неї виходить краще.. Захоплюється життям таким, яким воно є – різнобарвним. Цінує справжність у людях, у словах і вчинках.

Ми познайомилися з творчістю Марії Віталіївни з дуже щемливих рядків найдорожчим їй людям... На жаль, так сталось, що батьків нема поруч. Тому поезії "Мамі", "Батькам" народилися в ті моменти, коли треба було з ними поговорити. Та, незважаючи на те, що  листів вже не відправиш  та не почуєш такі важливі слова підтримки, які б надихали йти далі, Марія Віталіївна все одно знає, що все зможе, бо вірить, що мама і тато  -"два янголи" і завжди поруч.

Далі звучали вірші із ранньої та більш зрілої творчості про любов, весну, місто, до Бога. Був і момент загадковості, коли Марічка Якубишин надала можливість слухачеві вирішити самому, про що ж написані рядки.

Також не можна не згадати про гарні ліричні підведення до кожної з поезій, що прозвучали. Так, поезія про осінь, написана на другому курсі навчання пролунала після таких слів: «Це моя пора, я осіння дівчинка, бо народилася восени. Я люблю цю пору і  вона мене теж любить, адже у цьому житті все взаємно»

Далі розумієш, що  кожен вірш наповнений справжньою любов'ю. І немає конкретної кількості слів, якими можна обмежитись в описі цих почуттів. Мимоволі захоплюєшся, як красиво і різноманітно можна описати почуття кохання до всього, що нас оточує. Чи то близькі та рідні нам люди, чи то пора року. Кохання – воно у всьому: і в поганому, і в хорошому, воно ніколи не зникає, завжди дарує нам тепло. Вечір добігав кінця, а хотілось продовжити його хоча б ще на декілька хвилин, щоб почути більше.

Наостанок бажаю Марії Віталіївні нових звершень, натхнення, не зупинятись, розвиватись. Впевнена, зовсім скоро вона збиратиме величезні зали людей, які бажатимуть познайомитись з її творчістю. А я пишатимусь, що була  її студенткою.

Дякую, Маріє Віталіївно, що робите вагомий внесок в сучасну українську поезію.

Довбуш Олеся, студентка 2-го курсу спеціальності «Право»