11 лютого 2018р. в Закарпатському музично-драматичному театрі
імені братів Шерегіїв зібралися ужгородські театрали, щоб поринути у світ непідробних емоцій, що вирували на сцені: давили уже відому драму «Білий Нігер». Створена за мотивами роману чеського письменника К. Чапека, ця вистава оживила події, що сколихнули Закарпаття століття тому.
Прототипами персонажів п’єси стали мешканці села Макарево Мукачівського району – родина Гордубеїв, у якій відбулися описані і талановито відтворені на сцені події.
Серед не надто численної публіки були й наші викладачі із дітьми і друзями – і жоден із ний не пожалкував, що провів вечір у театральній залі. Глибока і щира гра акторів, таємнича глибина сцени та цікаве світлове рішення тримали в полоні кожного, проникали в душу, проливалися болючою сльозою…
Та найбільша сила вистави – і наша нинішня трагедія – полягає в тім, що і сюжет, та й ідея «Білого Нігера» актуальна і в наші дні, майже через століття.
Вслухайтесь у слова, промовлені головним героєм Юраєм Гордубалом: «Хіба я би йшов до тої Гамерики, якби була вдома робота? А я маю жону, дитину…» Таж їх може повторити кожен із сотень тисяч заробітчан, що блукають по світу, шукаючи кращої долі, тяжко гаруючи на будовах Чехії, заводах Угорщини чи Німеччини, полях Польщі чи Іспанії…
Вони, освічені і досвідчені, втрачають роки і здоров’я десь там… А тут, удома, ростуть їх доньки і сини, які роками не бачать маму чи тата… Тут, удома, їх чекають (а когось і ні!) дружини… А зустрічаються - і вже чужі люди… І тяжко зароблені гроші не рятують, не замінять рідного погляду, надійного плеча, теплого дотику…
І серед сотень наших студентів – майже половина тих недоколисаних і недолюблених дітей, які лише двічі на рік бачать маму і тата, а колискову і поцілунок на добраніч їм замінює SMS-ка чи розмова у «Viber»… Хіба це щасливе покоління?
Україно, верни дітей додому! І нехай дуже вдумливо подивляться цю драму ті, від кого саме залежить, щоб кожен українець був господарем на своїй землі, а не рабом на чужині!
